Соціальна робота та соціальна освіта

НОВІ МЕДІА ЯК РЕСУРС ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА АКАДЕМІЧНОЇ УСПІШНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-18T08:35:31+03:00

У статті нові медіа в умовах закладу вищої освіти розглядаються як спосіб удосконалення процесу професійної підготовки здобувачів, підвищення їх соціальної і академічної успішності, а також розширення можливостей для розвитку цифрового середовища закладу освіти загалом.

Метою статті є проаналізувати нові медіа та окреслити їх вплив на соціальну та академічну успішність здобувачів в освітньому процесі.

Проаналізовано види нових медіа та форми їх застосування в освітньому середовищі закладу освіти. Визначено, що серед нових медіа найбільш ефективними у підвищенні соціальної та академічної успішності здобувачів є: онлайн-спільноти в соціальних мережах, групові чати у месенджерах, обмін медіаконтентом на відеоплатформах, інструменти освітніх платформ, блоги та мережі публікування, подкасти, Вікі-технології, хмарні сервіси, інтерактивні інструменти, віртуальні ігри та соціальні світи, групові чати у ChatGPT, геолокаційні сервіси. Зроблено висновок, що вони сприятимуть активності всіх учасників в цифровому освітньому середовищі; соціалізації в умовах закладу освіти та поза нею; опрацюванню емоційного досвіду через медіатворчість; розвитку відповідального використання інструментів штучного інтелекту, навичок академічної доброчесності, медіакультури, цифрової етики, культури комунікації та активного слухання, самовираження, розвитку лідерського потенціалу; формуванню навичок командної роботи, партнерської взаємодії, публічних виступів, ораторського мистецтва та самопрезентації, тайм-менеджменту, рефлексії, просторової компетентності, творчих та аналітичних здібностей; підвищенню включеності під час навчання, мотивації та залученості до процесу виконання завдань (дослідження і структурування, інформації, контент-аналіз); практичному засвоєнню навчального матеріалу, повторенню вже пройдених тем; глибшому розумінню спрямованості професійної діяльності

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНО-СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

2026-05-18T09:10:00+03:00

У статті обґрунтовано актуальність формування готовності здобувачів вищої освіти до організації туристично-спортивної діяльності в закладах освіти. Метою дослідження є визначення змістових, методичних і практико-орієнтованих засад підготовки майбутніх фахівців до проведення туристичних заходів, спортивних походів, змагань та оздоровчо-рекреаційної роботи. Використано методи аналізу наукової літератури, узагальнення, систематизації та педагогічного моделювання. Визначено компоненти готовності здобувачів: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, організаційно-методичний і рефлексивний.

ВПЛИВ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТИРІВ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДОМ ФОКУС-ГРУПИ

2026-05-18T09:43:22+03:00

У статті розкривається процес і результати дослідження впливу ЗМІ на формування ціннісних орієнтирів майбутніх соціальних працівників методом фокус-групи. Зазначено, що вивчення сучасного стану впливу ЗМІ на формування ціннісних орієнтирів майбутніх соціальних працівників необхідно для удосконалення професійної підготовки майбутніх соціальних працівників, а також для планування подальших досліджень у цьому напрямі. На основі проведеного дослідження виокремлено певні тенденції у думці майбутніх соціальних працівників щодо формування ціннісних орієнтирів під впливом мережевих ЗМІ, серед яких постійна залученість до мережевої комунікації, проведення значного часу у соціальних мережах через їхню доступність та наявність у них необхідної інформації щодо широких можливостей спілкування та проведення дозвілля.

ВИВЧЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ЦИФРОВОЇ БЕЗБАР'ЄРНОСТІ В АСПЕКТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

2026-05-18T09:52:41+03:00

У статті розглянуто проблему створення безбар’єрного цифрового доступу для різних категорій клієнтів і роль соціальних працівників у забезпеченні її вирішення у процесі професійної діяльності. Обґрунтувано напрями удосконалення інформаційної підготовки майбутніх соціальних працівників шляхом вивчення компонентів цифрової безбар'єрності. Структурувано технології і пристрої для забезпечення цифрової безбар'єрності осіб з інвалідністю залежно від виду порушень (руху, зору, слуху) та доведено доцільність їх вивчення під час підготовки майбутніх соціальних працівників. Встановлено, що завдяки такій підготовців й застосуванню персоніфікованого підходу, соціальні працівники зможуть індивідуально підбирати та рекомендувати людям з різними видами інвалідності найбільш прийнятні варіанти технічних та програмних рішень.

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЧЕРЕЗ ІНТЕРАКТИВНІ ТРЕНІНГИ

2026-05-18T10:08:08+03:00

У статті досліджено розвиток соціальних компетентностей майбутніх соціальних працівників засобами інтерактивних тренінгів. Метою є обґрунтування їх ефективності та визначення напрямів впровадження в освітній процес. Для досягнення мети використано теоретичні методи: аналіз і узагальнення наукових джерел – для визначення сутності та структури соціальних компетентностей; систематизацію – для впорядкування методів і форм тренінгової роботи; порівняльний аналіз – для виявлення особливостей тренінгового підходу. У результаті обґрунтовано значення соціальних компетентностей у професійній діяльності, визначено переваги інтерактивних тренінгів та умови їх ефективності, узагальнено підходи до організації тренінгової роботи, а також запропоновано авторські напрями впровадження тренінгових технологій у підготовці соціальних працівників.

ТРЕНІНГОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ

2026-05-18T10:39:09+03:00

У статті досліджено можливості використання тренінгових технологій у формуванні стресостійкості та соціальної адаптації молоді в умовах сучасних соціальних викликів. Метою є визначення їх потенціалу та обґрунтування ефективних підходів до практичного застосування у соціальній роботі. Для досягнення мети використано теоретичні методи: аналіз і узагальнення наукових джерел - для визначення сутності стресостійкості та соціальної адаптації; систематизацію - для класифікації тренінгових технологій та визначення їх функціональних можливостей; порівняльний аналіз - для виявлення особливостей тренінгового підходу у роботі з молоддю. У результаті обґрунтовано взаємозв’язок стресостійкості та соціальної адаптації, визначено роль тренінгових технологій у розвитку емоційної регуляції, копінг-стратегій і соціально-поведінкових навичок, узагальнено організаційні умови та етапи проведення тренінгів, а також запропоновано авторський підхід до їх реалізації, що ґрунтується на поетапній трансформації копінг-поведінки. Додатково розроблено систему критеріїв оцінювання ефективності тренінгових програм, яка дозволяє враховувати динаміку змін у поведінці та соціальному функціонуванні молоді.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2026-05-18T10:55:22+03:00

У статті обґрунтовано актуальність формування культури здорового способу життя студентської молоді засобами фізичної культури в умовах трансформації освітнього простору, зростання навчального навантаження, поширення дистанційного та змішаного навчання. Фізичну культуру розглянуто як важливий педагогічний і соціально орієнтований ресурс, що сприяє зміцненню здоров’я, профілактиці гіподинамії, підвищенню працездатності та розвитку психоемоційної стійкості студентів. Акцентовано, що культура здорового способу життя охоплює мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, ціннісний і рефлексивний компоненти. Підкреслено значення навчальних занять, спортивно-масових заходів, фітнес-технологій, самостійної рухової активності та здоров’язбережувального педагогічного середовища.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ СПОРТИВНОГО ВОЛОНТЕРСТВА ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ

2026-05-18T11:06:36+03:00

У статті розглянуто міжнародний досвід розвитку спортивного волонтерства та можливості його впровадження в Україні. Спортивне волонтерство визначено як важливий ресурс підтримки фізичної культури і спорту, організації спортивних заходів, популяризації здорового способу життя, розвитку громадянської активності та соціальної згуртованості. Акцентовано увагу на зарубіжних підходах до підготовки, мотивації й координації спортивних волонтерів, розвитку інклюзивного та адаптивного спорту. Обґрунтовано, що для України важливо адаптувати цей досвід до умов воєнного й повоєнного відновлення, потреб громад, молоді, ветеранів війни та осіб з інвалідністю.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЯ ПІДЛІТКІВ У НІМЕЧЧИНІ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2026-05-18T11:23:17+03:00

У статті здійснено аналіз особливостей організації дозвілля підлітків у Німеччині (федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія) в умовах цифровізації суспільства. Розкрито основні підходи до організації дозвілля, зокрема роль спортивних клубів (Sportvereine), муніципальних музичних шкіл (Musikschule), освітніх закладів і молодіжних організацій у формуванні соціальної активності підлітків.

На основі аналізу наукових джерел та практичних спостережень автора встановлено, що система організації дозвілля у Німеччині має структурований і інституціоналізований характер, що забезпечує доступність різних видів діяльності та сприяє соціалізації молоді.

Визначено, що важливими складовими є раннє залучення підлітків до організованих форм діяльності, розвиток творчих здібностей і формування базових життєвих компетентностей, зокрема навичок плавання. Обґрунтовано значення поєднання традиційних і цифрових форм діяльності як чинника гармонійного розвитку особистості.

БЕЗПЕЧНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ УСПІШНОСТІ МОЛОДІ

2026-05-18T11:31:03+03:00

У статті обґрунтовано роль безпечного освітнього середовища закладу вищої освіти як важливого соціально-педагогічного чинника формування соціальної успішності студентської молоді в умовах сучасних суспільних викликів та воєнних ризиків. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення функцій безпечного освітнього середовища як простору забезпечення захисту та безпеки учасників освітнього процесу. На основі аналізу наукових підходів уточнено сутність поняття «безпечне освітнє середовище», яке запропоновано розглядати як систему психологічних, соціальних, організаційних і цифрових умов, спрямованих на забезпечення захищеності, емоційного благополуччя, підтримки, довіри та соціальної включеності учасників освітнього процесу. Визначено, що безпечне освітнє середовище виконує не лише захисну, а й підтримувальну, інтегративну та соціалізуючу функції, створюючи умови для соціальної адаптації, самореалізації та розвитку молоді.

СУПЕРВІЗІЙНА ПІДТРИМКА ПРОФЕСІЙНОЇ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА: ПОРІВНЯЛЬНИЙ ОГЛЯД МОДЕЛЕЙ

2026-05-14T10:33:43+03:00

Метою статті є аналіз моделей супервізії як інструменту попередження професійного вигорання та підтримки резильєнтності соціальних працівників в умовах війни. Використано методи теоретичного, порівняльного аналізу та узагальнення наукових підходів. Проаналізовано класичні й сучасні моделі супервізії та здійснено їх порівняння за критеріями спрямованості на розвиток навичок турботи про себе, роботу з травмою, підтримку професійної ідентичності, системну інтеграцію і профілактику вигорання. Обґрунтовано доцільність інтеграції RFSM, ACT-орієнтованої та травма-інформованої супервізії як найбільш ефективної моделі підтримки професійної резильєнтності фахівців.

СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА ВЕТЕРАНІВ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ У КОНТЕКСТІ РЕІНТЕГРАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ

2026-05-15T12:44:27+03:00

У статті досліджено теоретико-методологічні підходи до соціальної підтримки ветеранів та членів їхніх сімей у контексті процесу реінтеграції. Розкрито сутність реінтеграції ветеранів як багатовимірного процесу соціального відновлення особистості після участі у бойових діях. Охарактеризовано основні теоретичні концепції, що лежать в основі сучасних моделей підтримки учасників бойових дій: екологічна модель, транзитивна модель та модель резилієнтності. Визначено ключові чинники, що ускладнюють реінтеграцію ветеранів: тривалість збройного конфлікту, масштаб демобілізації, недостатня спроможність інституцій, стигматизація психологічних проблем. Проаналізовано роль сімейної підтримки як ресурсного середовища для ветеранів та встановлено взаємозалежність між психосоціальним станом ветерана та функціонуванням сім'ї. Узагальнено бар’єри реінтеграції на макро-, мезо- та мікрорівнях, що дозволило систематизувати напрями соціальної підтримки з урахуванням рівнів соціального середовища та специфіки їх впливу на процес відновлення соціального функціонування ветеранів. Акцентовано увагу на значенні сімейно-орієнтованого підходу, що передбачає роботу не лише з ветераном, а й із членами його сім’ї як активними учасниками процесу реінтеграції. Обґрунтовано необхідність упровадження міждисциплінарного підходу у практику соціальної роботи з ветеранами в Україні. Доведено, що ефективна соціальна підтримка ветеранів та членів їхніх сімей має здійснюватися як цілісна система міждисциплінарних втручань, спрямованих на подолання бар’єрів реінтеграції, відновлення соціальної включеності та посилення ресурсності сімейного середовища в умовах тривалого збройного конфлікту в Україні.

МІЖВІДОМЧА ТА МІЖСЕКТОРАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ У РОБОТІ З СІМ’ЯМИ ПІДЛІТКІВ ІЗ ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ: ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

2026-05-15T12:56:55+03:00

Актуальність дослідження зумовлена впливом тривалого воєнного контексту на соціально-демографічну ситуацію в Україні та зростанням кількості сімей, які потребують підтримки, зокрема тих, де виховуються підлітки з проявами делінквентної поведінки. Метою дослідження є обґрунтування особливостей міжвідомчої взаємодії фахівців у роботі з такими сім’ями. У роботі використано методи аналізу та узагальнення наукових джерел і нормативно-правових актів. Встановлено значення сімейного середовища як ключового чинника та визначено роль координації як умови ефективної підтримки.

ФОРМИ І МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

2026-05-15T13:07:15+03:00

Стаття присвячена проблемам професійного вигорання в соціальній роботі, актуальним формам і методам його профілактики в сучасних умовах України.
Метою статті є теоретичне обґрунтування проблеми професійного вигорання, аналіз її особливостей в соціальній роботі, класифікація форм і методів профілактики професійного вигорання в соціальній роботі. Відповідно здійснено комплексний теоретичний аналіз проблеми професійного вигорання за матеріалами актуальних досліджень, проаналізовано причини та особливості професійного вигорання в соціальній роботі.
Використано ряд методів дослідження: аналіз, синтез, узагальнення та систематизація наукових джерел з психології, соціальної роботи та соціальної педагогіки з метою визначення сутності поняття професійного вигорання, його причин, проявів та підходів до профілактики; порівняльний аналіз застосовано для вивчення вітчизняних і зарубіжних наукових підходів до проблеми професійного вигорання та визначення ефективних форм і методів його профілактики у соціальній роботі; узагальнення практичного досвіду використано для аналізу практики діяльності соціальних служб і визначення ефективних форм профілактики професійного вигорання серед фахівців соціальної сфери.
Визначено відмінності між професійним вигоранням, стресом, депресією та професійною деформацією. Доведено, що соціальна робота, яка належить до професій «людина-людина», має найвищий ризик професійного вигорання через постійну необхідність емпатійного зв’язку з клієнтами у складних життєвих обставинах.
Профілактика професійного вигорання описана як багатофакторна система превентивних заходів, що має на меті не лише нівелювання стресорів, а й активне нарощування внутрішніх адаптаційних ресурсів фахівця. Обґрунтовано, що профілактика професійного вигорання в соціальній роботі може бути успішною лише за умови застосування низки заходів в межах комплексного багаторівневого підходу, який поєднує індивідуальні та організаційні заходи. При цьому важливу роль відіграє розвиток психологічної стійкості фахівців соціальної сфери, формування професійної підтримки у колективі та впровадження сучасних технологій управління персоналом у соціальних службах.
Результати дослідження свідчать про те, що професійне вигорання є складним багатофакторним явищем, яке суттєво впливає на ефективність діяльності соціальних працівників. У зв’язку з цим профілактика цього явища має стати одним із пріоритетних напрямів розвитку системи соціальної роботи, оскільки психологічна стійкість фахівців безпосередньо визначає якість надання соціальних послуг та ефективність соціальної підтримки населення.

КАНІСТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

2026-05-15T13:20:53+03:00

У статті автором узагальнено теоретико-практичні основи каністерапії як методу соціально-психологічної реабілітації та визначено перспективи подальших досліджень в означеному напрямі. Методи дослідження: теоретичні – аналіз і синтез, порівняння, зіставлення теорії і практики каністерапії – для з’ясування стану розробленості проблеми, виокремлення методологічних принципів, форм каністерапії як методу соціально-психологічної реабілітації.
Здійснене узагальнення теорії і практики каністерапавтичної діяльності засвідчують потребу в подальших комплексних міждисциплінарних дослідженнях каністерапії як інноваційного методу соціально-психологічної реабілітації.

ОСНОВНІ ФОРМИ КАНІСТЕРАПІЇ ТА МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ

2026-05-15T13:29:59+03:00

У статті досліджено каністерапію як інноваційний міждисциплінарний метод психосоціальної підтримки та реабілітації, що ґрунтується на цілеспрямованій взаємодії людини зі спеціально підготовленими собаками. Проаналізовано наукові підходи до визначення сутності каністерапії, узагальнено сучасні трактування цього поняття у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях, а також окреслено її місце і значення у психології, медицині, соціальній роботі та освіті.
Висвітлено діяльність міжнародних і національних організацій у сфері терапії за участю тварин, зокрема їх роль у розробленні стандартів, підготовці фахівців та популяризації вищезазначеного методу як ефективного інструменту допомоги різним категоріям населення. Проаналізовано правові засади визначення каністерапії та особливості її впровадження в Україні.
У статті визначено основні форми каністерапії (пасивну, активну та навчальну), а також індивідуальні й групові формати її реалізації. Охарактеризовано особливості їх застосування залежно від мети терапії, віку та психофізіологічних характеристик клієнтів. Окреслено ключові напрями впровадження методу каністерапії у роботі з різними категоріями: дітьми з особливими освітніми потребами, людьми з інвалідністю та похилого віку, а також особами, які зазнали травматичних подій або мають психоемоційні порушення.
Виокремлено медико-психологічні протипоказання до застосування каністерапії. Обґрунтовано необхідність їх урахування під час планування та реалізації терапевтичних програм з метою забезпечення безпечної та ефективної взаємодії клієнта й тварини. Наголошено на важливості попередньої діагностики стану отримувача послуг, міждисциплінарної співпраці фахівців та дотримання етичних норм у процесі надання допомоги.

МОДЕЛІ ТА ПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

2026-05-15T13:44:56+03:00

У статті здійснено теоретико-аналітичне узагальнення моделей і підходів до соціально-психологічної підтримки дітей в європейському дошкільному освітньому просторі. Встановлено, що в сучасному науковому та практичному дискурсі така підтримка трактується як інтегрована система заходів, умов і міжсекторальних механізмів, спрямованих на забезпечення психічного здоров’я та благополуччя дитини, раннє виявлення труднощів розвитку, зміцнення ресурсів сім’ї та координацію освітніх, соціальних і медичних компонентів допомоги. Обґрунтовано, що в європейському просторі соціально-психологічна підтримка розглядається не як допоміжний елемент освітнього процесу, а як складова якості дошкільної освіти.
Виокремлено основні моделі підтримки, зокрема універсальні середовищні та взаємодійні моделі, програмно-інтервенційні підходи соціально-емоційного навчання, багаторівневі системи підтримки для дітей із поведінковими та соціально-емоційними труднощами, інклюзивні моделі, міжсекторальні та громадсько-орієнтовані моделі раннього втручання і підтримки сім’ї, а також моделі захисту дитини й травмо-інформовані підходи. Показано, що спільною рисою ефективних європейських практик є орієнтація на якість щоденних взаємодій, професійну підготовку персоналу, залучення сім’ї, розвиток міжпрофесійної співпраці та інституційну сталість підтримувального середовища. Окрему увагу приділено викликам, пов’язаним із кадровим дефіцитом, професійним стресом працівників, нерівністю доступу до послуг і необхідністю адаптації моделей до роботи з вразливими групами дітей, зокрема дітьми українських біженців. На підставі аналізу європейського досвіду окреслено перспективні напрями адаптації відповідних моделей до українського дошкільного освітнього простору в умовах воєнного стану, серед яких упровадження багаторівневих систем підтримки, посилення ролі психолога як координатора екосистеми допомоги, розвиток інституту асистента вихователя, інституціоналізація травмо-інформованих практик і створення міждисциплінарних команд реагування. Зроблено висновок, що ефективність соціально-психологічної підтримки в дошкіллі визначається не окремими інтервенціями, а цілісністю екосистеми раннього дитинства, яка поєднує дитиноцентризм, інклюзію, сімейну орієнтацію, профілактику, своєчасність втручання та підтримку персоналу.

ЕВОЛЮЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЩОДО МІГРАНТІВ

2026-05-15T14:01:36+03:00

У статті проаналізовано еволюцію соціальної політики Європейського Союзу щодо мігрантів від повоєнного періоду до сьогодення. Виокремлено п’ять основних етапів розвитку міграційної політики ЄС, охарактеризовано їхні ключові особливості, нормативно-правове підґрунтя та зв’язок із соціальною політикою. Досліджено вплив економічних криз, процесів європейської інтеграції, міграційної кризи 2015 року та повномасштабної війни в Україні на трансформацію підходів ЄС до регулювання міграції. Встановлено, що сучасна політика ЄС поєднує гуманітарний захист, інтеграцію мігрантів, соціальне забезпечення та безпекові механізми управління міграційними процесами.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА І ОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ РОДИН: АНАЛІЗ НОРМАТИВНОГО ПОЛЯ ТА ПРАКТИК ПІДТРИМКИ В УКРАЇНІ

2026-05-15T14:12:37+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей розвитку вітчизняної соціальної роботи у сфері освіти в контексті підтримки родин у формуванні та реалізації освітніх стратегій дітей в умовах невизначеності. Актуальність теми зумовлена ускладненням процесів прийняття освітніх рішень під впливом воєнних ризиків, внутрішньої та зовнішньої міграції, цифровізації освітнього середовища й трансформації форматів навчання. У цьому контексті освітні стратегії родин інтерпретуються як динамічна система взаємопов’язаних рішень і практик, спрямованих на забезпечення доступу дитини до якісної освіти, підтримку її освітнього розвитку та підвищення адаптивності до змінних соціальних умов.

Виявлено та теоретично осмислено структурну невідповідність між зростаючою складністю сучасних освітніх стратегій родин і обмеженими можливостями існуючих механізмів соціальної підтримки. Обґрунтовано освітнє консультування як перспективний напрям соціальної роботи, спрямований на супровід сімей у виборі освітньої траєкторії, налагодження взаємодії у системі «батьки – заклад освіти – соціальні служби» та орієнтацію в цифровому освітньому середовищі.

ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ПИТАНЬ ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (КІНЕЦЬ 19 – ПОЧАТОК 20 СТ.)

2026-05-18T11:40:41+03:00

У статті розкривається значення та сутність історіографічного підходу у дослідженнях в галузі педагогіки, які, зокрема, висвітлюють особливості освітньої, просвітницької та виховної діяльності Наукового товариства імені Шевченка у кінці ХІХ – ХХ ст. На основі опрацювання окремих історико-педагогічних досліджень, інтелектуальних біографій провідних діячів Товариства з’ясовано, що просвітницька, освітня, педагогічна діяльність членів НТШ у кінці ХІХ – ХХ ст. була спрямована на піднесення української національної ідеї, на визнання української науки, культури, освіти та системи виховання в Європі та світі. З’ясовано, що сучасний історіографічний доробок щодо діяльності Наукового товариства імені Шевченка вказує на нові перспективні напрями досліджень, які, в свою чергу, мають більш повно охарактеризувати вплив наукових здобутків НТШ на процес розвитку української педагогічної науки в цілому.

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАДИМА ЩЕРБАКІВСЬКОГО В ЕМІГРАЦІЇ (1922–1957)

2026-05-18T11:48:43+03:00

У статті проаналізовано педагогічну діяльність Вадима Щербаківського в еміграції. Мета дослідження полягає у з’ясуванні основних форм, змісту та значення його викладацької, організаційно-освітньої, наставницької й просвітницької праці. Для досягнення поставленої мети використано комплекс загальнонаукових і спеціально-історичних методів, зокрема історико-біографічний, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний. Установлено, що вчений зробив вагомий внесок у збереження тяглості української вищої освіти, підготовку молодих науковців і розвиток українознавчих студій у діаспорі.

ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ ПРО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2026-05-18T11:58:51+03:00

У статті розкрито процес формування знань про навчання дітей з особливими освітніми потребами, показано як змінювалося ставлення держави і суспільства до таких дітей з часів Київської Русі до початку ХХ століття.

Розвиток поглядів на навчання дітей з особливими освітніми потребами розглядається від розвитку суспільної опіки над такими дітьми й започаткуванням благодійності на законодавчому рівні, до створення спеціальних шкіл, метою яких була підготовка дітей з особливими освітніми потребами до самостійного життя в громаді (елементарні знання, навички спілкування, ремесло).

Наголошується, що першою категорією дітей, на яку була звернена особлива увага суспільства та педагогічної громадськості, були діти з порушеннями слуху.

Практична робота та спостереження давали підстави науковцям, педагогам до теоретичних узагальнень стосовно особливостей навчання дітей з особливими освітніми потребами. Результати досліджень втілювалися у нові ідеї щодо організації навчання таких дітей та методики, які широко обговорювалися фахівцями, а потім перевірялися на практиці.

ГЕНДЕРНОЧУТЛИВЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

2026-05-18T12:08:59+03:00

У статті обґрунтовано сутність гендерночутливого освітнього середовища як важливого чинника розвитку лідерських якостей майбутніх менеджерів соціальної сфери. Наголошено, що актуальність дослідження зумовлена сучасними соціально-економічними трансформаціями, цифровізацією освіти та зростанням ролі гендерної рівності як базового принципу демократичного суспільства, що вимагає переосмислення змісту та організації професійної підготовки фахівців. Здійснено аналіз наукових підходів до розуміння лідерства у психолого-педагогічному контексті, визначено особливості формування лідерських якостей у процесі професійної підготовки. Розкрито сутність поняття «гендерночутливе освітнє середовище», схарактеризовано його основні ознаки та структурні компоненти (організаційно-педагогічний, змістовий, комунікативний, ціннісно-мотиваційний). Доведено, що гендерночутливе освітнє середовище забезпечує рівні можливості для розвитку особистості, сприяє подоланню гендерних стереотипів, формуванню гендерної культури та активної соціальної позиції здобувачів освіти. Встановлено, що впровадження гендерного підходу позитивно впливає на розвиток лідерського потенціалу, зокрема таких якостей, як ініціативність, відповідальність, комунікативність, здатність до прийняття рішень та рефлексії. Обґрунтовано педагогічні можливості гендерночутливого освітнього середовища, зокрема використання інтерактивних технологій (тренінгів, кейс-методу, рольових ігор), цифрових платформ, проєктної та волонтерської діяльності, що сприяють розвитку soft skills і забезпечують активну участь здобувачів освіти в освітньому процесі. Акцентовано роль викладача як фасилітатора формування гендерночутливого середовища та розвитку лідерських якостей.

СУЧАСНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАГОГА ДІАСПОРИ ГРИГОРІЯ ВАЩЕНКА (1878-1967)

2026-05-18T12:23:28+03:00

У статті проаналізовано актуальність педагогічної спадщини українського педагога діаспори Григорія Ващенка в контексті сучасних викликів, зокрема російсько-української війни, вимушеної еміграції українських дітей та молоді, потреби збереження національної ідентичності, мови, культури й історичної пам’яті. Авторка наголошує, що науково-педагогічні ідеї Г. Ващенка, сформовані в умовах еміграції, залишаються значущими для сучасної української освіти, оскільки спрямовані на виховання особистості, відданої Батьківщині, здатної до громадянської відповідальності, служіння Україні, захисту її незалежності та духовно-культурного розвитку.

Авторка доводить, що в сучасних умовах ідеї Г. Ващенка набувають нового змісту: вони можуть бути використані для підтримки українських дітей за кордоном, посилення національно-патріотичного виховання, формування відповідальності за долю держави, готовності до її розбудови й захисту. Зроблено висновок, що педагогічна спадщина Г. Ващенка є важливим джерелом для подальших історико-педагогічних досліджень і практичного оновлення системи виховання в Україні.

ПОДОЛАННЯ ТЕОРЕТИКО ПРАКТИЧНОГО РОЗРИВУ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

2026-05-15T14:55:51+03:00

Стаття присвячена подоланню теоретико-практичного розриву у професійній підготовці соціальних працівників в умовах війни в Україні, що полягає в адаптації освітніх програм з підготовки соціальних працівників до умов війни в Україні. Дослідження має на меті демонстрацію системного підходу до навчання, що охоплює теорію, практику інтервенції й підготовку до міжсекторальної координації. Методи дослідження поєднують огляд наукових і методичних публікацій, аналіз практик підготовки соціальних працівників. Результатом є рекомендації з адаптації освітньо-професійних програм підготовки соціальних працівників у воєнний час.

АНАЛІЗ СТАНУ ПОІНФОРМОВАНОСТІ ТА ОБІЗНАНОСТІ НАСЕЛЕННЯ КАМʼЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ

2026-05-15T15:09:37+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз стану поінформованості та обізнаності населення Камʼянець-Подільської територіальної громади щодо соціальних послуг, особливостей їх надання та доступності для різних категорій населення. Дослідження спрямоване на визначення рівня обізнаності жителів громади про систему соціальної підтримки, діяльність установ та організацій, які надають соціальні послуги, а також механізми звернення й отримання необхідної допомоги. Актуальність теми зумовлена зростанням потреб населення у соціальному захисті в умовах сучасних соціально-економічних викликів, воєнного стану та трансформації системи соціального обслуговування в Україні. Важливим аспектом дослідження є оцінка доступності інформації про соціальні послуги для різних груп населення та визначення ефективності існуючих каналів комунікації між надавачами соціальних послуг і громадою.

За результатами дослідження окреслено напрями підвищення ефективності інформування населення щодо соціальних послуг. Запропоновано розширення каналів комунікації, активніше використання цифрових платформ і соціальних мереж, проведення інформаційних кампаній, тематичних зустрічей, консультацій та просвітницьких заходів для різних категорій населення. Наголошено, що підвищення рівня поінформованості громадян сприятиме забезпеченню доступності соціальних послуг, своєчасному отриманню необхідної підтримки та підвищенню рівня соціального захисту населення громади.

СТРАТЕГІЇ САМОУПРАВЛІННЯ НАВЧАННЯМ В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ВІД ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДО АВТОНОМІЇ ОСОБИСТОСТІ

2026-05-15T15:23:33+03:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування інклюзивної освіти як стратегічного середовища для становлення автономії здобувачів з особливими освітніми потребами. На основі аналізу міжнародного права й теорії самодетермінації Е. Десі та Р. Раяна розкрито психологічну природу суб’єктності. Застосовано методи системного аналізу, порівняння та моделювання для вивчення бар’єрів на шляху до самостійності здобувачів освіти.

Основним результатом дослідження є розробка авторської моделі «Педагогіки поступового відступу» (ППВ), що ґрунтується на динамічному зменшенні педагогічного супроводу. Модель структуровано за трьома рівнями (концентрами): від активної фізичної присутності («Я поруч») до віддаленої фасилітації («Я доступний»). Запропоновано комплекс діагностичних і регулятивних інструментів, таких як «Карта автономного прогресу», «Щоденник самовизначення» та «Протокол «Стоп-підтримка». Упровадження моделі спрямоване на подолання «вивченої безпорадності» та формування навичок самоадвокації у здобувачів освіти.

ВЕТЕРАНИ ПРО ВПРОВАДЖЕННЯ КАНІСТЕРАПІЇ ЯК МЕТОДУ РЕАБІЛІТАЦІЇ (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ)

2026-05-15T15:35:46+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення ставлення ветеранів до використання каністерапії як методу реабілітації. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості ветеранів в Україні та потребою у впровадженні ефективних інноваційних підходів у соціальній роботі. Дослідження проведено методом анонімного анкетування із використанням Google Forms серед ветеранів Черкаської області (n=45). Встановлено, що більшість респондентів позитивно оцінюють можливості застосування каністерапії та визнають її потенціал як засобу психосоціальної підтримки. Виявлено, що взаємодія з тваринами вже під час служби виступає важливим ресурсом емоційної підтримки. Значна частка опитаних виявила готовність до участі у реабілітаційних заходах за участю спеціально підготовлених собак. Обґрунтовано доцільність залучення ветеранів до процесу розробки реабілітаційних програм. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінкою ефективності каністерапії у практиці соціальної роботи.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ВИМУШЕНО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ

2026-05-15T15:43:23+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження соціально-психологічних потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО), їхнього рівня адаптації до нових умов проживання та доступу до соціальних, медичних, психологічних і правових послуг.

Метою статті є аналіз ролі адаптації внутрішньо переміщених осіб до нових соціальних умов.

Наукова новизна полягає у тому, що дослідження проведено на основі анкетування представників різних груп ВПО, які проживають у Житомирі та Житомирській області, зокрема у місцях тимчасового проживання, дитячих будинках сімейного типу, а також серед студентської молоді.

Проаналізовано соціально-демографічні характеристики респондентів, умови їх проживання, рівень зайнятості, доступ до ресурсів і ступінь задоволеності наявними послугами. Встановлено, що найбільш актуальними потребами ВПО залишаються забезпечення житлом, працевлаштування, доступ до психологічної допомоги та інформаційна підтримка. Виявлено недостатній рівень обізнаності щодо доступних послуг і обмежену участь ВПО у житті приймаючих громад.

Окрему увагу приділено аналізу рівня психологічного стану респондентів, зокрема проявам тривожності та емоційної нестабільності, а також проблемі недовіри до фахівців. Обґрунтовано необхідність посилення інформаційної роботи, розширення доступу до спеціалізованих послуг і впровадження мультидисциплінарного підходу в системі підтримки ВПО.

Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення державної та місцевої політики у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також у практичній діяльності соціальних працівників, психологів і представників громадських організацій.

МЕТОДИ КРИЗОВОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ОЦІНКА РИЗИКІВ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ОРІЄНТИРИ

2026-05-15T15:57:35+03:00

У статті проаналізовано сучасні методи кризового консультування та оцінки ризиків у соціальній роботі. Метою дослідження є з’ясування можливостей і меж кризових інтервенцій в умовах війни, цифровізації та зростання комплексних психосоціальних потреб. У роботі використано аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та контент-аналіз міжнародних і українських наукових джерел. Показано, що результативна кризова допомога передбачає поєднання емоційної стабілізації, швидкого виявлення загроз, урахування воєнних стресорів, цифрового скринінгу, телемедичного супроводу та міжвідомчої маршрутизації. Обґрунтовано інтегровану модель підтримки, яка забезпечує безперервність допомоги та кращий доступ до соціальних, медичних, психіатричних і реабілітаційних сервісів.

СУПЕРВІЗІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ, МЕТОДИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-05-17T18:38:34+03:00

У статті розкрито сутність супервізії як інструменту профілактики професійного вигорання фахівців соціальної роботи. Узагальнено наукові підходи до визначення феномену професійного вигорання та обґрунтовано значення супервізії у системі професійної підтримки соціальних працівників. Проаналізовано основні форми і методи супервізії, їх функціональні можливості у попередженні емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції професійних досягнень. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення рівня професійного вигорання та оцінку ефективності застосування супервізії у практиці соціальної роботи. Обґрунтовано доцільність системного впровадження супервізії як механізму підтримки професійного здоров’я фахівців соціальної сфери. Запропоновано практичні рекомендації щодо використання супервізії у діяльності соціальних служб.

КОНЦЕПЦІЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ: МІЖ РЕСУРСОМ І НОРМАТИВНИМ ТИСКОМ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ТРАВМОЮ

2026-05-17T18:49:13+03:00

У статті проаналізовано концепцію посттравматичного зростання (ПТЗ) у контексті соціальної роботи під час війни. Метою є дослідження професійної готовності фахівців до практичного впровадження ПТЗ. На основі опитування 1028 працівників соціальної сфери (2026 р.) виявлено розрив між рівнями компетентності: високою етичною готовністю транслювати надію (58,4%) та низьким рівнем володіння техніками (10,3%). Доведено, що цей дефіцит навичок може перетворювати професійну підтримку на нормативний тиск. Сформульовано рекомендації для програм підвищення кваліфікації та визначено пріоритети підготовки фахівців.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ДІАГНОСТИЧНИЙ ВИМІР

2026-05-17T18:59:31+03:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування соціально-педагогічного консультування як цілісної технології формування командної взаємодії педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти та розкрито її діагностичний вимір як базовий етап консультативного процесу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до командної діяльності педагогічних колективів в умовах реформування освіти та викликів воєнного часу. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні соціально-педагогічного консультування як чотириетапної технології (діагностика, проєктування, реалізація, рефлексія) та визначенні змісту її діагностичного етапу. Методи дослідження включають понятійно-категоріальний, системний і структурно-функціональний аналіз, теоретичне моделювання, а також емпіричні методи: опитування, соціометрію, спостереження, психодіагностичні методики, фокус-групові інтерв’ю та методи математичної статистики (описова статистика, кореляційний аналіз, t-критерій Стьюдента). У результаті дослідження обґрунтовано чотирикомпонентну структуру готовності педагогів до командної взаємодії (ціннісно-мотиваційний, когнітивно-креативний, соціально-емоційний, рефлексивно-аналітичний компоненти) та розроблено комплекс діагностичних методик для її оцінювання. Емпіричне дослідження (n=156) виявило, що більшість педагогічних працівників мають середній рівень готовності (51,3%), при цьому високий рівень демонструють 23,1%, а низький – 25,6%. Встановлено, що найбільш проблемними є рефлексивно-аналітичний (48,7% – низький рівень) та когнітивно-креативний (41,0%) компоненти. Виявлено недостатню обізнаність щодо технологій командної роботи, переважання зовнішньої мотивації, обмежені навички конструктивного розв’язання конфліктів та низький рівень рефлексивності. Доведено наявність статистично значущих кореляцій між компонентами готовності, зокрема між соціально-емоційним і рефлексивно-аналітичним (r=0,58; p<0,001). Зроблено висновок, що діагностика готовності педагогів до командної взаємодії є необхідною передумовою ефективного соціально-педагогічного консультування, а запропонований діагностичний інструментарій може слугувати основою для розроблення цільових програм професійного розвитку та формування командної культури в закладах освіти.